Словник термінів

23 Тра 2017 ID:580 Переглядів:4 074

Словник термінів. Аак (нім. aak) – однощоглове плоскодонне вантажне судно; використовувалось у Німеччині до початку XX ст.

Аап (гол. Aap) – бізань на судні з трьома щоглами.
Абаб (тур. abab) – у Османській Туреччині вільний матрос взятий на службу, коли використання невільницької сили недостатньо для виконання функціональних обов’язків.
Абордаж (фр., борт судна) – 1. Спосіб ведення морського бою що полягає у зчепленні бортами суден для рукопашної сутички їхніх екіпажів; застосовувався за часів гребного й вітрильного флоту. 2. Зчеплення суден бортами для передачі вантажів або пасажирів.
Абра (2) (араб. عبرة) – традиційний арабський дерев’яний човен. Використовується для перевезення до 20 людей і невеликих вантажів. В наш час використовується як водне таксі в Дубаї, Об’єднаних Арабських Еміратах.

Абрего (ісп. abrego) – помірний вологий південно-західний вітер
Авал (фр. aval) – стійкий низовий вітер, що дує вверх по долинах рік.
Аванґардний (від фр., avant-garde – передова охорона) – належний до авангарду, передовий, той, що йде в перших лавах.
Аванпорт (фр.) – 1. Зовнішня частина водного простору порту чи гавані, захищена від морських хвиль. 2. Той із двох парних портів, який розміщено ближче до моря.
Адмірал (гол., від араб., амір-аль-бахр – володар на морі) – 1. Військове звання (чин) вищого командного складу у військово-морському флоті, а також особа, що його має. 2. Денний метелик родини німфалідових; чорного кольору з яскраво-червоними краями крил.
Адміралтейство (араб.) – 1. Місце будівництва, лагодження та озброєння кораблів. 2. В Англії, у царській Росії – орган управління флотом; морське відомство.
Амон (1) (від фр. vent d’amont – верховий вітер) – верховий вітер; напрям залежить від географічного розміщення території.
Ахтерштевень (гол.) – нижня кормова частина судна, що є продовженням кіля.
Багермейстер (нім.) – керівник морського днопоглиблювального снаряда. На річковому транспорті ці функції виконує капітан земснаряда.
Байдак (лат.) – велике річкове судно.
Байдарка – одномісне алеутське судно, довжиною до шести метрів. Являє собою еластичний дерев’яний каркас, скріплений за допомогою китового вуса. Зовні каркас обтягувався шкірою тюленів або нерпа, а шви промащувались жиром. Для обшивки великих Б. алеути використовували моржеву шкуру.
Бак (1) (гол., корито, ночви) – 1. Носова частина верхньої палуби; надбудова в носовій частині палуби, що доходить до форштевня. 2. Велика посудина для рідини.
Бак (1) (гол., корито, ночви) – 1. Носова частина верхньої палуби; надбудова в носовій частині палуби, що доходить до форштевня. 2. Велика посудина для рідини.
Баржа (фр.) – несамохідне або самохідне сталеве чи дерев’яне судно для перевезення вантажів.
Барк (гол.,англ.) – вітрильне судно з кількома щоглами.
Баркас (гол.) – 1. Найбільша корабельна шлюпка. 2. Самохідне дерев’яне судно; різновид річкових барж.
Баркентина (англ.) – шхунабарк, морське вантажне судно з трьома або більше щоглами (прямі вітрила – на передній, косі – на інших щоглах).
Бархоут (гол. barghout) – кілька рядів потовщення зовнішньої обшивки дерев’яного судна для його зміцнення.
Бізань (гол.) – остання ззаду щогла на кораблі; на вітрильнику – нижнє косе вітрило на бізань-щоглі.
Блокшив (англ.) – корпус застарілого судна, з якого знято обладнання і який пристосовано для житла або іншої мети; блокшип.
Бора (іт., гр., північний вітер) – сильний холодний поривчастий вітер у приморських місцевостях, який дме взимку із схилів гір.
Ботдек (англ.) – палуба пасажирського судна, на якій містяться рятувальні шлюпки.
Боцман (гол., від човен і людина) – старшина на судні, безпосередній начальник палубної команди.
Брам-рей (гол.) – третя знизу рея.
Брамсель (гол.) – вітрило третього ярусу вітрильного судна.
Брам-стеньга (гол.) – третє коліно складної щогли.
Брандвахта (гол., сторожовий корабель) – 1. Сторожове судно, поставлене біля входу на рейд, яке регулює рух кораблів, наглядає за виконанням судноплавних, карантинних та митних правил. 2. Несамохідне судно, на якому живе екіпаж земснарядів або яке є складом. 3. Пост на судні або на березі, звідки наглядають за пожежною безпекою в порту.
Брандер (нім., від горіння, пожежа) – судно, навантажене горючою або вибуховою речовиною. Його застосовували для підпалювання ворожих кораблів.
Брашпиль (гол.) – ручна, електрична або парова лебідка на судні, якою вибирають якір.
Брейд-вимпел (гол.) – прапор, який підіймають на гротщоглі, коли на судні присутні службові особи.
Брекватер (англ., від розбивати і вода) – хвилеріз, кам’яна споруда для захисту морської гавані від хвиль.
Бриг (англ., від іт. brigantino) – двощоглове вітрильне, в тому числі військове, судно 18 – 19 ст. з прямими вітрилами на обох щоглах.
Бригантина (іт. brigantino – шхуна-бриг) – двощоглове вітрильне судно з прямими вітрилами на передній щоглі (фок-щогла) й косими – на задній (ґрот-щогла). До появи вітрильних Б., Б. називали швидкохіднігалери з 8-12 банками веслярів. З XVIII ст. Б. мали вітрильне озброєння, 8-10 пар весел і до 10 гармат малого та середнього калібрів.
Бридель (англ., букв. – вуздечка) – ланцюг, одним кінцем прикріплений до нерухомого якоря, другим – до бочки.
Бридждек (англ., від місток і палуба) – палуба цивільних суден, де розміщено штурманську й рульову рубки і пристрої для судноводіння.
Бриз (фр.) – несильний вітер, що виникає через неоднакове нагрівання суші й моря: вдень вологий, дме з моря на сушу (морський Б.), вночі сухий – з суші на море (береговий Б.).
Брутто (іт., букв. – грубий, брудний) – вага товару з упаковкою (тарою).
Бугшприт (гол. boegspriet від boeg – ніс і spriet – піка) – бушприт; горизонтальний або похилий брус, що виступав перед форштевнем. Служить для підіймання носових вітрил.
Буй (гол.) – плавучий знак, який вказує на небезпечні місця для судноплавства.
Буйреп (гол.) – трос, що утримує буй на якорі.
Буканьєри (фр., з ісп., корабель) – те саме, що й флібустьєри.
Буксир (гол., тягти) – 1. Самохідне судно, яке тягне або штовхає інше судно чи будь-який плавучий засіб (док, кран). 2. Трос, за допомогою якого одне судно, тягне інше.
Бухта (1) (нім., від гнути, згинати) – затока, що заходить у сушу. 3 обох боків Б. захищають від хвиль острови або миси.
Бухта (2) (гол.) – канат (снасть), укладений кругами або вісімками поруч і один над одним (у формі циліндра).
Бушлат (від нім. Brust – груди і latte – захист) – двобортна матроська сукняна куртка з відкладним коміром.
Бушприт (гол. boegspriet від boeg – ніс і spriet – піка) – бугшприт; горизонтальний або похилий брус, що виступав перед форштевнем. Служить для підіймання носових вітрил.
Ваєр (англ. wire – дріт) – сталевий трос для буксирування трала.
Ванти (гол.) – відтяжки, що підтримують з боків вертикально розташовані предмети (напр., щогли).
Ватервейс (англ., від вода і шлях) – широка товста дошка дерев’яного настилу вздовж борту судна.
Ватерлінія (гол., від вода і лінія) – 1. Лінія вздовж корпусу корабля, утворювана поверхнею води. 2. Лінія вздовж корпусу, яка вказує на максимальну дозволену осадку навантаженого корабля (вантажна В.).
Вати (нім., з гол., прибережні мілини) – смуги низовинних узбереж морів, що затоплюються під час припливів й осушуються під час відпливів.
Вахта (1) (нім., караул, варта) – 1. Чергування. 2. Частини, на які розділено команду для неперервної роботи на кораблі.
Вельбот (англ., китобійний бот) – веслова морська шлюпка із загостреними носом і кормою.
Вельси (англ., букв.- смуги, рубці) – бруси обшивки судна, розмішені над ватерлінією; надводний борт.
Верп (гол.) – судновий якір, меншого розміру за основний. В. завозять на шлюпках, якщо треба зняти судно з мілини або перемістити корму в якийсь бік.
Верф (гол.) – 1. Підприємство для будування і ремонту суден. 2. Приміщення для будування і стоянки дирижаблів.
Вершляґ (нім.) – 1. Захід. 2. Західний вітер.
Вест (нім.) – 1. Міжнародне позначення заходу. 2. Західний вітер.
Вимпел (гол.) – 1. Вузький довгий прапор, який піднімають на військових суднах. 2. Трикутний прапорець як знак вшанування. 3. Футляр з довгою яскравою стрічкою для скидання з літаків пошти, донесень тощо.
Віце-адмірал (лат.) – звання у військово-морському флоті.
Гавань (гол.) – 1. Затока, внутрішня частина порту для стоянки кораблів. 2. Пліт із колод через усю річку.
Гайдроп (англ. giderope) – 1. Кінець мотузки, призначений для полегшення посадки дирижабля або аеростата. 2. Кінець сталевого троса, що утримує придонну частину трала на заданій глибині.
Гакаборт (гол.) – верхня закруглена частина кормового краю корабля.
Галс (гол.) – 1. Курс вітрильного судна відносно вітру. 2. Снасть, що утримує нижній навітряний кут вітрила.
Галфвінд (гол., букв.- піввітру) – курс вітрильного судна, коли кут між напрямом вітру й діаметральною площиною судна становить 90°.
Гальбвінд (нім. Halbwind) – 1. Вітер, що дме збоку. 2. Хід корабля під таким вітром.
Галювати (нім.) – тягти судно проти води.
Генуя (вл. іт. Genoa) – великий широкий стаксель зі шкотовимкутом, що далеко заходить за щоглу.
Гідроплан (гр.) – літак, пристосований підійматися з водної поверхні і опускатися на неї.
Гідропланування (від давньогр. δωρ – вода і лат., площина) – те саме, шо й глісування.
Глісер (фр., від ковзати) – легке швидкохідне судно з днищем спеціальної форми, внаслідок чого воно ковзає по поверхні води.
Глісування (фр., ковзати) – вид руху швидкохідних суден, глісерів, гідролітаків перед зльотом тощо.
Глісувати (фр.) – ковзати по воді.
Горизонт (гр., від обмежую) – 1. Лінія позірного перетину неба і земної поверхні (видимий Г.). 2. Велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна до прямовисної лінії на місці спостереження (істиний Г.). 3. Г. води – рівень води в річках, озерах, морях. 4. геол.Сукупність відкладів, що включає одновікові породи різного складу, іноді з певним комплексом викопної фауни. 5. гірн. Сукупність гірничих виробок, що лежать на одному рівні.
Горн (нім., Horn – ріг) – 1. Музичний духовий інструмент. 2. Г. туманний – звуковий апарат для подачі сигналів парусними й буксированими суднами підчас туману.
Грунтови (гол.) – парусинові стрічки або трос, що облягають підвішену шлюпку й запобігають її розхитуванню.
Дракар (норв. Drakkar від давньосканд. Drage – «дракон» і Kar – «корабель) – довгий (35-60м) вузький дерев’яний корабель вікінгів з високо заломленим носом і кормою. Кораблі приводилися в рух веслами, а пізніше – рейковим вітрилом. Великі Д. мали до 35 пар весел і розвивали швидкість до 10-12 вузлів.
Дрейф (гол., гнати, плавати) – 1. Переміщення судна від діяння хвиль, вітру тощо. 2. Д. нульового рівня – зміна в часі величини вихідної напруги, що її визначають, коли немає корисного вхідного сигналу.
Дрифтер (від англ. drift — дрейф) – 1. Невелике судно для лову риби плавними сітками. Під час лову дрейфує. 2. Вітрило великого розміру (стаксель), що використовується при слабкому вітрі.
Ґалеон (ісп. galeón від фр. galion ) – велике багатопалубне вітрильне судно з артилерійським озброєнням, що використовувалося як військове і торгове. Г. з’явився в XVI столітті як еволюція каравели і каракка і призначався для дальніх океанських подорожей. Вітрильне обладнання складалося з трьох-п’яти щогл, передні щогли несли прямі вітрила, задні – косі (латинські). Від попередників Г. відрізнявся тим, що був довшим, нижчим і прямішим, з прямокутною кормою замість круглої, і наявністю на носі ґальюна. Водотонажність Г. складала від 500 до 2000 тон. Г. використовувались до XVIII століття.
Ґальюн (гол. galjoen – ніс корабля) – 1. Звис в носі вітрильного судна для установки носової прикраси – Ґальюнної фігури. 2. Туалет на кораблі – за місцем встановлення відхожих місць для екіпажу.
Ґальюнна фігура (від гол. galjoen – ніс корабля) – прикраса на носовій частині вітрильного судна.
Ґрот (2) (гол. groot) – нижнє пряме вітрило на середній щоглі — Ґ.-щоглі. Якщо на Ґ.-щоглі немає прямих вітрил, то Ґ. називають косе нижнє вітрило. На однощоглових суднах Ґ., як правило, називається заднє вітрило.
Екіпаж (фр.) – 1. Ресорний візок. 2. Особовий склад, який обслуговує корабель, літак, танк. 3. Берегова військова частина(флотський Е.), що служить для поповнення флотських команд.
Стрічка новин