22 Тра 2017 ID:563 Переглядів:7 297
Військово-Морські Сили Збройних Сил України
Історична довідка
Життя наших далеких пращурів тісно пов’язане з Чорним морем. У 9-10 столітті в житті слов’янських племен відбулись великі зміни. Об’єднавшись навколо Києва вони утворили Київську державу, яка владно заявила про свої політичні та економічні інтереси в Причорномор’ї.
Історія свідчить, що східні слов’яни в той далекій час мали досвід мореплавства та судно будівництва. Підвалини сучасного національного флоту були закладені, ще за часів княжої доби, вже тоді морські сили Київської держави стали могутнім засобом зовнішньої політики князів київських.
Флот княжої доби мав таку бойову організацію: кожний човен був самостійною бойовою одиницею, екіпаж нараховував 40 – 50 чоловік. Човни об’єднувались в загони із яких складався флот. Чисельний склад визначався цілями походу. На чолі флоту стояв князь. Під час морського бою човни нападали на противника, намагаючись розчленувати стрій його кораблів, і били ворога по частинам. Головним тактичним прийомом був абордаж.
Морську славу Київської русі множили і запорізькі казаки. У смертельних боях з турецькими загарбниками вони часто виходили переможцями. Подвиги запоріжців знайшли своє відображення в українській народній поезії, піснях, епосі. Народ славив Дмитра Вишневецького, який першим зумів об’єднати поодинокі казацьки групи і створити на острові Мала Хортиця Запорізьку Січ. Вишневецький мав широкі плани боротьби з турками, організував перший успішний морський похід казаків. Але у 1563 році потрапив у турецький полон де був страчений на смерть.
Не менш визначною була постать Петра Сагайдачного. Під його проводом казаки на чайках здійснювали блискучі походи через Чорне море проти султанської Туреччини. У 1614 році козаки з моря вдало атакували Трапезунд, напали на Синоп та спалили весь турецький флот. У 1615 році не менш вдалий морський похід під час якого пала столиця Оттоманської імперії – Стамбул. У 1616 році казаки здійснили наймогутніший напад на Кафу – головний невільницький ринок у Криму, здобули турецьку фортецю та звільнили багато українців з полону.
Продовжували героїчні козацькі морські походи і гетьман Богдан Хмельницький, який очолив потужні сили у боротьбі з польсько-шляхетним поневоленням. Біля 100 морських походів здійснили козаки під проводом найближчого соратника Хмельницького Івана Сірка. Січове товариство любило та поважало його за мудрість та хоробрість. Таким він залишився в пам’яті нащадків.
Після закінчення російсько-турецької війни 1768 – 1774 років Запорізька Січ втратила для Росії значення південного військового форпосту. Крім того вона зі своїм волелюбством була вогнищем безперервної антифеодальної боротьби. Тому за маніфестом Катерини ІІ у 1775 році Запорізька Січ була зруйнована, а землі роздані російським та українським поміщикам. Козацькі кораблі увійшли до бойового складу російського флоту.
Під час Кримської війни на Чорноморському флоті, який захищав Севастополь служили переважно вихідці з південних регіонів сучасної України. На фасаді споруди музею Чорноморського флоту можна прочитати, що серед 55 полків захищавших місто 12 полків було українських.
Таким чином український флот як національне явище закінчив своє існування після падіння Запорізької Січі, але наші співвітчизники показували приклад самовідданого служіння, героїзму та жертовності під час імперських війн.
Чергова спроба відродження національного флоту була прийнята у період 1917 – 1920 років. Важливу роль в цьому відіграв український національний рух. Екіпаж міноносця “Завидний” у липні 1917 року першим підняв український прапор, його підтримали екіпажі крейсера “Пам’ять Меркурія” у листопаді та лінкора “Воля” у грудні 1917 року. Перехід окремих морських сил Чорноморського флоту на бік України примусив органи влади 22 грудня 1917 року заснувати в Києві Генеральне секретарство морських справ (з березня 1918 Морське міністерство) під проводом Д. Антоновича. Центральною Радою було ухвалено тимчасовий закон про флот. Але нажаль політичне керівництво держави того часу не оцінило переваг національного флоту та збройних сил в цілому. Більше того, в Четвертому Універсалі Центральної Ради говорилось про необхідність “…після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народну міліцію…”. Флотські маси за своїм духовним рівнем не були готові до сприйняття такого рішення, тому наслідки носили не еволюційний а революційний характер і не створювали а руйнували флотські традиції. Внаслідок цілого ряду причин (політичних, соціальних, економічних) більшість українських моряків виступили на боці більшовиків.
Великі муки винесла Україна щоб дати життя Військово-Морським Силам, але ще більші випробування чекали її у боротьбі за його існування. За часів гетьманату П. Скоропадського національний флот був фактично переданий німецьким морякам. Екіпажі українських кораблів комплектувались німцями, які поводили себе як завойовники. Більше того німецьке командування оголосило про скорочення працівників Севастопольського порту на 75 відсотків. Таке положення ображало українських моряків і викликало відповідну реакцію. Більшість представників українського флоту почали підтримувати більшовицькі ідеї, а держава була втягнута в Першу світову та громадянську війни.
Таким чином, можна зробити висновки, що прагнення до створення національного флоту, із-за невдалого запровадження політичних заходів на Чорному морі, не було втілене в життя. Різні політичні та військові сили прагнули їм заволодіти і використовувати в своїх інтересах. Тому не зважаючи на самовідданий опір український флот не витримав випробувань.
Відродження національних Військово-Морських Сил України стало можливим тільки після набуття Україною незалежності.
Передумовою до відродження ВМС України стало звернення Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Л.М. Кравчука до військовослужбовців, які проходили службу на території України. У зверненні вказувалося, що всі угруповання військ, які базуються на українській території, крім військ стратегічних сил, складають Збройні Сили України, а військовослужбовцям належить до 20 січня 1992 року прийняти Військову Присягу на вірність народу України.
Особовий склад Чорноморського флоту свідомо поставився до звернення Президента від 18 січня 1992 року. Військовослужбовці 3-ої школи водолазів ЧФ під керівництвом капітана 3 рангу Клюєва О.В. прийняли Присягу на вірність Українському народові. 26 січня прийняла Присягу бригада охорони водного району Кримської ВМБ (командир – капітан 2 рангу Шалит Ю.В.), а 22 лютого – окремий батальйон морської піхоти ЧФ, яким командував майор Рожманов В.Г.
Підтримавши ініціативу особового складу цих частин, 5 квітня 1992 року Президент України Л.М. Кравчук видав Указ “Про створення Військово-Морських Сил України”.
7 квітня Командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України був призначений контр-адмірал Кожин Б.Б. У цей же день офіцерський склад штабу Кримської ВМБ прийняв Присягу на вірність українському народові. Вже 10 квітня 1992 року до присяги був приведений особовий склад Центру бойової підготовки корабельної авіації ВМФ у м. Саки, а 17 квітня – особовий склад з’єднання спеціальних операцій Очаківського гарнізону, яким командував капітан 1 рангу Карпенко О.П.
З метою висвітлення цього процесу в засобах масової інформації, у червні 1992 року починає діяти прес-центр ВМС України. А вже 8 червня вийшов в світ перший номер газети “Флот України”.
11 липня 1992 року Присягу на вірність українському народові прийняли військовослужбовці школи молодших спеціалістів зв’язку у місті Миколаєві, а 21 липня до складу ВМС увійшов сторожовий корабель СКР-112 бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ. Командир корабля, капітан-лейтенант С. Настенко вийшов із бази Донузлав і підняв Державний Прапор України. Під час переходу до Одеси сторожовий корабель СКР-112 супроводжували кораблі Чорноморського флоту та пропонували повернутись в базу. Після відмови екіпажу СКР-112, сторожовик був обстріляний кораблями ЧФ. У відповідь екіпаж вогонь не вів.
З метою усунення в подальшому подібних військово-політичних інцидентів 3 серпня 1992 року поблизу Ялти відбулася зустріч між президентами України та Росії. У ході зустрічі була підписана Угода між Україною та Росією щодо принципів формування ВМС України та ЧФ Російської Федерації на базі Чорноморського флоту.
Уже 28 липня 1992 року було піднято Державний Прапор України на першому кораблі, побудованому для ВМС України, ку “Славутич”. У червні 1993 року приступив до випробувань мпк “Луцьк”, а 14 липня 1993 року до Севастополя на місце постійної дислокації прибув флагман ВМС сторожовий корабель “Гетьман Сагайдачний”.
В цілому процес створення ВМС України проходив у складних політичних умовах. Незважаючи на гальмування Москвою процесу вирішення питань навколо Севастополя та ЧФ, у січні 1993 року особовий склад Одеського гарнізону, тилу ЧФ, офіцери і мічмани 110-ї поліклініки ЧФ прийняли Присягу на вірність українському народові. Ситуація вимагала негайного прийняття рішень. 17 червня 1993 року на зустрічі президентів України і Росії у Москві було підписано Угоду про невідкладні заходи щодо формування Військово-Морських Сил України і Військово-морського флоту РФ на базі Чорноморського флоту.
З метою реалізації цих рішень 19 липня відбулося засідання Військової Ради ВМС, на якій було розглянуто питання щодо активізації будівництва ВМС та у зв’язку з політичною обстановкою, що склалася в Севастополі та навколо ЧФ. Щоб зняти напруженість, 3 вересня відбулася друга за 1993 рік зустріч президентів України та Росії щодо подальшої долі Чорноморського флоту. Відповідно до Угоди ЧФ мав бути виведений зі складу об’єднаних Збройних Сил СНД і підпорядкований президентам України і Росії. На формування флотів було відведено перехідний період до 1995 року.
13 жовтня того ж року наказом Міністра оборони України Командувачем ВМС України призначено віце-адмірала Безкоровайного В.Г.
Розбудова Військово-Морських Сил тривала. Так у липні 1993 року на скр “Гетьман Сагайдачний” був урочисто піднятий Військово-Морський Прапор, в тому ж місяці був сформований перший батальйон морської піхоти ВМС України.
В лютому 1994 року Україна приєдналася до програми “Партнерство заради миру”, маючи намір відігравати в ній активну роль. Співробітництво згідно із програмою розвивається за такими напрямками: обмін візитами командування ВМС країн-учасників; навчання та заходи з їх підготовки; візити кораблів ВМС іноземних країн до України; симпозіуми, семінари, конференції та навчальні курси. Військово-Морські Сили щорічно беруть участь у багатонаціональних міжнародних навчаннях “Сі Бриз” та інших.
Але визначальним, щодо створення ВМС України став 1995 рік. Так, з березня до травня 1995 року до складу ВМС увійшли військово-морські частини та з’єднання Ізмаїльського та Очаківського гарнізонів.
9 червня між Україною і Росією було підписано Угоду, яка остаточно визначила параметри розподілу Чорноморського флоту.
Одночасно із збільшенням частин та підрозділів флоту продовжувалась бойова підготовка особового складу. З 25 по 28 липня 1995 р. відбулися спільні навчання морської піхоти України та США на полігоні “Широкий Лан”. В ході навчань відпрацьовувались завдання під час проведення миротворчих операцій у зоні конфлікту. З 21 по 27 липня 1996 року згідно із програмою НАТО “Партнерство заради миру” відбулися навчання “Кооператив-партнер-96”, в яких прийняв участь малий протичовновий корабель “Луцьк”.
У серпні 1996 року загін кораблів ВМС у складі: сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний” та вдк “Костянтин Ольшанський” з ротою морської піхоти на борту здійснив далекий морський похід до берегів США. Похід тривав до 18 жовтня 1996 року.
24 серпня 1996 року з нагоди 5-ї річниці незалежності України командування ВМС України провело в Севастополі перший військовий парад Севастопольського гарнізону. В параді взяли участь: особовий склад частин та кораблів ВМС, частин Сухопутних військ, Національної гвардії України, Прикордонних військ України.
У жовтні 1997 р. відбулися спільні навчання ВМС України і Чорноморського флоту РФ “Фарватер миру – 97”, в яких прийняли участь скр “Гетьман Сагайдачний”, вдк “Костянтин Ольшанський”, корвети “Луцьк”, “Чернігів”, “Хмельницький”, ракетні катери “Каховка” і “Прилуки”, авіація ВМС і підрозділ морської піхоти.
У 1999 р. вперше в історії ВМС ракетниками флоту виконана стрільба крилатими ракетами по морській цілі зі стаціонарного берегового ракетного комплексу. Кораблі бригади охорони водного району вперше виконали бойові вправи щодо постановки мінних загороджень, пошуку та знищення мін. Також у квітні 1999 р. корвет “Хмельницький” виконав першу в історії ВМС торпедну стрільбу.
У квітні 1998 року ракетні катери “Каховка” і “Прилуки”, дивізіон рухомих ракетних комплексів вперше виконали спільну ракетну стрільбу крилатими ракетами по морській цілі з морського і берегового напрямків.
У 1999 році вперше в історії ВМС України були виконані бойові вправи – стрільба крилатими ракетами по морській цілі зі стаціонарного берегового ракетного комплексу, торпедна стрільба, постановка мінних загороджень, пошук та знищення мін. ВМС України взяли участь у підготовці та проведенні комплексних дослідницьких навчань “Дуель – 99”, під час яких було виконано понад 40 бойових вправ. В Одесі за програмою “Партнерство заради миру” у жовтні 1999 року успішно пройшло комп’ютерне навчання “Кооператив саппорт – 99” за участю фахівців країн НАТО.
У період з 2000 по 2002 рік кораблі та підрозділи ВМС ЗС України брали участь у багатонаціональних навчаннях “Кооператив партнер”, “Козацький степ”, “Сі-Бриз”, в складі корабельного з’єднання у чергових активаціях Чорноморської групи військово-морського співробітництва БЛЕКСІФОР. У березні 2002 року відбулися навчання “Морський щит – 2002”.
У 2003 року остаточно закінчено прийом до складу ВМС ЗС України частин та підрозділів 32 армійського корпусу та створення на їх базі військ берегової оборони.
12 лютого 2006 року Прапор Військово-Морських Сил Збройних Сил України піднято на протичовновому корветі “Тернопіль”.
У 2013-му році, після довготривалого ремонту, успішно пройшовши ходові випробування, до бойового складу Військово-Морських Сил України повноцінно увійшов великий підводний човен “Запоріжжя”.
У подальші роки відбувалась інтеграція флоту до стандартів військово-морських формувань провідних країн світу. Велась активна зовнішньополітична діяльність. Було суттєво розширено формат співробітництва Військово-Морських Сил Збройних Сил України з країнами – членами НАТО. Представники Військово-Морських Сил України стали постійними учасниками міжнародних та миротворчих ініціатив. Зокрема –антитерористичної операції НАТО “Активні зусилля” та інших. А з вересня 2013 року до березня 2014 року фрегат ВМС ЗС України “Гетьман Сагайдачний” виконував бойові завдання у складі багатонаціональних сил в рамках антипіратської операції НАТО “Океанський щит” та ЄС “АТАЛАНТА” в Аденській затоці.
…2014. Майже “з нуля”.
Після окупації та анексії Кримського півострова Російською Федерацією Військово-Морські Сили опинилися у вкрай тяжкому становищі. Національний флот практично втратив понад 80% своїх активів і спроможностей, поніс значні кадрові, матеріальні та психологічні втрати. Тому, серед інших, відновлення боєздатності стало головним завданням Командування ВМС після передислокації на материкову частину України.
З квітня 2014 року Військово-Морськими Силами у взаємодії з органами місцевої влади, правоохоронними структурами та патріотичними волонтерськими організаціями постійно проводиться комплекс стабілізаційних і консолідаційних заходів. Тоді, навесні 2014 року, рішучі дії флоту сприяли стабілізації обстановки в Одеській та Миколаївській областях.
Вдалося нейтралізувати реальну на той час загрозу розширення російської агресії на території півдня України, забезпечити ефективну протидію розповсюдженню сепаратистських рухів.
Одночасно було розпочато інтенсивну та кропітку роботу щодо відновлення та нарощування потенціалу ВМС та приведення його у відповідність до існуючих загроз з боку Російської Федерації.
У найкоротші терміни було відновлено і суттєво нарощено можливості морської піхоти та берегової артилерії. Вже з вересня 2014 року тактичні групи морської піхоти розпочали активну участь у проведенні антитерористичної операції на сході держави. Й до сьогодні до зони їх відповідальності належить один з найбільш важливих оперативних напрямків на півдні Донецької області в районі міста Маріуполь.
Відновлено реалізацію заходів з будівництва корабельного складу. Зокрема, зрушено з місця заморожені минулим керівництвом держави і збройних сил проекти будівництва багатоцільових корветів і протикорабельних ракетних комплексів, малих артилерійських броньованих катерів.
Активно розвивається військово-морське співробітництво з країнами членами – НАТО і ЄС. Зокрема, введено в практику систематичне проведення в північно-західній частині Чорного моря навчань типу “ПАСЕКС”. Нових форм та практичного змісту набули традиційні українсько-американські навчання “Sea Breeze”. Активізовано співпрацю з румунською, турецькою, болгарською та грузинською сторонами щодо створення багатонаціонального військово-морського з’єднання та його застосування у Чорному морі для виконання визначених завдань по контролю обстановки і реагування на кризові ситуації на морі, проведення спільних заходів бойової підготовки та обміну досвідом розвитку флотів, реагування на сучасні виклики та загрози європейській ті світовій безпеці.
Протягом 2016 року до виконання бойових завдань підготовлено 33 бойових кораблів (катерів) та суден забезпечення, 22 екіпажі морської авіації, шість військових частин артилерії та морської піхоти, дванадцять військових частин всебічного забезпечення.
За три роки до військових частин ВМС надійшло більше 200 основних зразків озброєння і військової техніки. Загалом вдалося досягти зростання рівня укомплектованості військових частин та підрозділів ВМС основними зразками озброєння і військової техніки майже на 40%.
За значної підтримки ОПК було відновлено більше 30 зразків ракетно-артилерійського озброєння, близько 400 одиниць озброєння і військової техніки. До військових частин додатково поставлено більше 1,5 тис. одиниць стрілецької зброї та оптичних приладів, у тому числі новітніх зразків та тих, які надійшли у якості міжнародної допомоги.
Організаційно Військово-Морські Сили Збройних Сил України включають Командування Військово-Морських Сил ЗС України, військово-морські бази, надводні сили, морську авіацію, морську піхоту і артилерію, частини та підрозділи всебічного забезпечення, а також військові навчальні заклади.
На сучасному етапі Згідно зі Стратегічним оборонним бюлетенем України однією з цілей оборонної реформи є відродження військово-морського потенціалу держави.
За результатами оборонної реформи військово-морські спроможності України мають бути нарощені до рівня, достатнього для забезпечення:
оборони морського узбережжя Чорного і Азовського морів;
недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав держави в її виключній (морській) економічній зоні;
участі у міжнародних (спільних) операціях під проводом НАТО і ЄС;
розвитку інфраструктури базування сил.
Конкретні заходи щодо виконання цих цілей на найближчу перспективу включені до Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року.
Для визначення заходів розвитку Військово-Морських Сил на довгострокову перспективу продовжується робота щодо вивчення досвіду розбудови національних флотів країн-партнерів.
У найближчій перспективі передбачається мати у складі ВМС ЗС України на Азовському морі берегову і морську компоненти сил.
До їх складу будуть входити морська піхота та берегова артилерія, а також корабельні з’єднання, які будуть сформовані за рахунок новітніх бойових катерів вітчизняного виробництва.
Сьогодні практично вирішено питання щодо створення інфраструктури, необхідної для дислокації та базування ВМС ЗС України на Азовському морі. Продовжується узгодження питань на рівні міністерств та відомств щодо передачі відповідних фондів до сфери управління Міністерства оборони України.
КОМАНДУВАЧІ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ ЗС УКРАЇНИ
Згідно з Указом Президента України від 12 червня 2015 року № 331/2015, своє професійне свято — День Військово-Морських Сил ЗС України — українські військові моряки відзначають щорічно у першу неділю липня.
Таким чином, Військово-Морські Сили України вирішують важливі завдання щодо забезпечення військових та політичних інтересів країни на морі як у мирний, так і воєнний час.
Час довів: наявність боєздатних ВМС є однією з найважливіших складових обороноздатності та безпеки України, важливим фактором воєнно-політичної реальності в Чорноморсько-Азовському регіоні, утвердження України як незалежної морської держави у світі.
