Психологічне формування поведінки щодо військових та цивільних осіб супротивника
Психологічне формування поведінки щодо військових та цивільних осіб супротивника
22 Тра 2017ID:568Переглядів:2 313
Психологічне формування поведінки щодо військових та цивільних осіб супротивника
Наявність боєприпасів в армії вимагає жорсткого контролю за їх використанням. Військові на війні постають «господарями життя і смерті», і якщо вони не готові до такої ситуації, інколи доходить до зловживань. Тому, необхідно в рамках підготовки до бойових дій попередити військових щодо т.зв. «сірої» і «чорної» зон поведінки під час війни та детально познайомити їх з етичними принципами війни.
Під „сірими“ зонами маються на увазі ситуації, в яких військовим не зовсім чітко зрозуміло, як поводитися. При цьому, межа між білим і сірим, тобто дозволеним і недозволеним, на війні змінювалася протягом часу і залежала від традицій, звичаїв чи воєнних тягарів. Так, у ході багатьох історичних війн було повністю виправдано вбивати чи калічити військових полонених, вбивати цивільних, насилувати жінок.
Слід нагадати, що засади до 20 століття були дуже рідким явищем (навіть багато країн їх забороняли як розбійницький вид війни), тоді як зараз вони вважаються повністю легітимними. Додаткову плутанину викликала поява партизанських війн, в яких межа між військовими і цивільними зменшується, а з появою тероризму повністю втрачається (у партизанських чи терористичних акціях участь беруть жінки, літні особи, діти). На класичному полі бою (яке ми бачимо дедалі менше) жінки та діти зменшують агресивну поведінку військових, але лише тоді, якщо не сприймаються як загроза.
Здача у полон солдатів противника є критичним моментом з високою долею невідомості. Оскільки всупереч наївним уявленням про махання білим прапором, на полі бою не так легко зрозуміти, що ворог готовий здатися в полон. Більше того, якщо до цього доходить у ході протистояння, поки емоції ще гарячі, а здатність до раціональних роздумів звужена, існує небезпека, що йдеться про військову хитрість ворога, без наміру здатися. Стриманість військових у такій ситуації має визначальну важливість та стає чинником, який відрізняє легітимну поведінку від військових злочинів.
Немає чіткого розуміння, що робити з полоненими на першій лінії фронту. У програмах військових навчань це питання пояснюється занадто загально в стилі: «до військових полонених слід відноситися у відповідності до Женевських конвенцій», при чому найчастіше чітко не визначається, хто і як має попіклуватися про полонених. Військові оперативні плани для будь-якої військової акції повинні мати чіткі інструкції, якими б регулювалися питання, хто несе відповідальність за полонених, хто їх транспортує з полю бою, хто надає логістичну підтримку при їх розміщенні.
Військовим рідко пояснюють, чому вбивство та погане поводження щодо полонених, окрім того, що є злочином, є контпродуктивним та безглуздим: цим збільшується опір та готовність до боротьби з боку супротивника, противник скоріше боротиметься до кінця аніж здасться ворогу, який вбиває чи вдається до іншої негуманної поведінки щодо полонених (під час Першої і Другої світової війни німці та їх союзники знали, що краще здатися американцям ніж росіянам, тому по відношенню до перших чинили менший опір).
Незважаючи на те, що екзекуції (одиночне чи масове вбивство військових полонених та цивільних, які не несли жодної небезпеки) без сумніву є актом військового злочину, ґвалтування, різанина і навіть геноцид нажаль трапляються і у ході сучасних війн.
Ґвалтування на війні є актом дегуманізації та демонстрації домінування над супротивником, але може бути і засобом відплати та своєрідною політичною зброєю. Так, у Другій світовій війні встановлено масове ґвалтування німецьких жінок російськими солдатами, як своєрідна відплата за злочини німецьких військових проти російських цивільних осіб (лише в Берліні після війни народилося більше 100 тис. дітей після ґвалтувань російських солдат). У війнах на території колишньої Югославії сербські солдати вдавалися до ґвалтувань в Боснії і Герцоговіні (менше в Хорватії), у такій значній мірі, що було б правильно говорити про плановану політичну акцію з метою біологічного поширення власної нації. Різанина військових та цивільних полонених проводиться найчастіше через занадто роздмухане відчуття ненависті, яка знову ж таки свої корені майже завжди має у стресі. Понівечення тіл загиблих солдат супротивника, зокрема, відрізання вух, носів, інших частин тіл мотивовано здебільшого збоченою потребою довести власну військову зверхність („погляньте, скільки я їх вбив“), а також демонстрацією повної переваги над супротивником. Мова, звичайно, йде про психопатологічну поведінку, але така поведінка на полі бою може з’явитися і в здорових солдатів.
Попередження військових про неприпустимі види поведінки доцільне з декількох причин. З правової точки зору, мова йде про військові злочини, які не мають терміну давнини і за які існують найжорсткіші покарання. З точки зору суспільного аспекту, вчинені військові злочини довгі роки лежать тягарем тієї спільноти, з якої походять жертви та виконавці, не допускаючи зцілення від ран, які за собою залишає будь-яка війна. На країні, з якої походять виконавці лежить пляма в очах міжнародної громадськості, які у довгостроковій перспективі обтяжують її позиціонування у світовій спільноті народів. Досвід суду за військові злочини в Міжнародному трибуналі для колишньої Югославії красномовно це підтверджує. В кінці кінців, участь у військових злочинах, навіть лише у ролі свідка, залишає тривалі психічні наслідки серед всіх учасників тих подій, які з часом приймають хронічну форму посттравматичного стресового розладу чи постійного розладу особистості. Тому завданням і обов’язком військового постійно попереджувати, активно брати участь у всіх діях, за допомогою яких можна запобігти чи принаймні зменшити вірогідність такої недопустимої поведінки на полі бою.
Кожний військовий, ще до вступу в армію, вміє відрізняти добро і зло, оскільки це складова частина морального розвитку будь-якої особи. Однак, у незвичайній ситуації на полі бою, під стресом та впливом бурхливих емоцій, під тиском авторитету командира чи під груповим впливом, військові можуть морально впасти та діяти проти своїх особистих моральних правил. Як результат, прийде сильне відчуття провини та каяття, самозвинувачення та безуспішні намагання приховати емоції, які ціле життя такої особи перетворять на пекло, з якого важко знайти вихід. Психологічна підготовка військових щодо поводження з військовими супротивниками тому є своєрідною інвестицією у психічне здоров’я військових ветеранів та їх сімей.
Всі військові мають бути обізнані з правилами поведінки на полі бою відповідно до міжнародних норм військового права.
Женевські конвенції
Женевські конвенції складаються з 4 договорів, які підписані в Женеві у 1949 р., та стосуються поведінки та відношення щодо невійськового персоналу та військово-полонених і представляють собою основу гуманітарного військового права.
Конвенція з покращення стану поранених та хворих в збройних силах під час війни захищає поранених та хворих військових та медперсонал, будівлі, в яких вони розміщуються та обладнання, яке використовується для їхніх потреб. Регулює використання знаків: червоного хреста та червоного півмісяця.
Конвенція з покращення становища поранених, хворих та потерпілих корабельну аварію представників збройних сил на морі захищає моряків, потерпілих корабельну аварію та створює умови, за яких їм можна надати допомогу.
Конвенція про поводження з військовополоненими захищає представників збройних сил в полоні, містить правила щодо поводження щодо них та встановлює правила та обов’язки влади, яка їх утримує. Згідно з цією конвенцією забороняється:
а) посягання на життя та фізичну недоторканість, зокрема, вбивство всіх видів, каліцтво, жорстокості і тортури;
б) захоплення заручників;
в) посягання на гідність, особливо образливі та принижуючі дії;
г) винесення та виконання покарань без попереднього суду з боку легітимно встановленого судового органу, який супроводжується всіма судовими гарантіями, які визнані необхідними цивілізованими народами. Кожний військово-полонений має на допиті сказати лише своє ім’я, прізвище, військове звання, рік народження та персональний ідентифікаційний номер. З військовополоненими у будь-який час мають поводитися по людяному. Кожна дія з боку влади, яка їх утримує, і яка призводить до смерті чи ставить у небезпеку здоров’я військовополоненого заборонена та буде вважатися тяжким порушенням конвенції. Зокрема, жоден військовополонений не може бути підданий тілесному каліцтву чи медичному або науковому дослідженню будь-якої природи, якщо це не виправдано лікуванням в його інтересах. Військовополонені також у будь-який час мають захищатися, зокрема, проти актів насильства чи залякування. Репресивні міри проти військовополонених заборонені.
Конвенція про захист цивільних осіб під час війни встановлює правила захисту цивільного населення, зокрема, щодо поводження з цивільними на окупованих територіях, з тими, хто позбавлений свободи, та щодо окупації загалом. Заборони поводження з цивільними під час війни такі ж як і заборони щодо військовополонених. Також, Конвенція вимагає, щоб до цивільних у будь-якій ситуації ставилися по-людяному, без будь-якої дискримінації, на основі расових ознак, кольору шкіри, віри чи вірувань, статі, віку, матеріального стану чи будь-якої іншої ознаки.
