«Ще до війни я знав, що на меті в рф одне: знищити Україну».

31 Oct 2022 ID:5703 Переглядів:23

З початком широкомасштабного вторгнення рф українську історію пишуть новітні герої. Це люди непересічні, вони надихають своїм прикладом, заряджають своєю енергією, і знайомство з ними — справжня удача.

Один із тих, хто не вагаючись взяв до рук зброю і став на захист своєї держави, і Вадим Мохов. Чоловік народився та виріс у Харкові. Там закінчив спочатку Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, а потім Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Тобто здобув 2 вищі освіти — інженера-будівельника й геолога. За плечима Вадима понад 20 років праці у сфері видобування корисних копалин та чималий досвід керування великими компаніями. Постійна жага до розвитку та вміння застосовувати свої таланти на практиці дозволили йому навіть потрапити до списку кращих топ-менеджерів України у 2017–2018 роках, де він посів 20 сходинку в загальному рейтингу та 5-ту — у сфері енергетики. У 2018-му чоловік знову вирішив рухатися вперед і розпочав власний бізнес — став одним із співвласників охоронної та фінансової компаній.

Волонтерство та постійна підготовка до широкомасштабної війни

Навіть попри неймовірну зайнятість, Вадим Олександрович ще з 2014 року знаходив час займатися волонтерською діяльністю. Інакше бути не могло, адже він займав надзвичайно активну громадянську позицію.

— Я був серед перших учасників тоді ще новоствореного найбільшого в Харкові та одного з найчисленніших і найпомітніших в Україні волонтерського хабу Help Army. Він займався технічною, речовою, медичною та іншою допомогою бійцям, а також підтримкою демобілізованих, їхніх дітей та мешканців постраждалих населених пунктів. Ми постійно їздили в Луганську та Донецьку області з необхідними речами, — розповідає Вадим.

Крім того, чоловік був одним із головних спонсорів та особисто допомагав проводити Ігри героїв у Харкові, три роки організовував та фінансував проведення літнього Пластового табору «Рятівник» та допомагав дитячим будинкам у районі ведення бойових дій. А ще постійно готувався до збройної агресії з боку підступного сусіда.

— У 2013 році активізувалися рухи, що виступали проти видобутку природного газу. Звісно, фінансувалися вони з росії. Їх завданням було повністю зупинити видобуток українського газу й так підвищити залежність від рф. Я зіткнувся з цим, бо на той час керував газовидобувною компанією. І вже тоді усвідомив, що на меті в них лише одне: знищити Україну в будь-який спосіб — економічний, політичний чи силовим тиском. На мою думку, тригером всіх подій стала Помаранчева революція, яка викликала в росії панічні настрої та думки про те, що Україна відходить від орбіти впливу Кремля. Тож було завершено розробку стратегії зі знищення України й її почали втілювати в життя. Усі заходи, яких вживали рашисти, користуючись роботою своєї агентури, досягли апогею у 2013 році. Але їх сценарій зірвався й кремль був вимушений передчасно розпочати війну у 2014 році, — пояснює свій аналіз тих подій Вадим Мохов.

Спостерігаючи й аналізуючи дії росіян, чоловік разом із друзями та однодумцями вирішили не сидіти склавши руки, а почати готуватися до невідворотного. Зокрема, вони долучилися до створення територіальної оборони Харкова у 2014 році, допомагали прикордонникам будувати укріплення на кордоні між росією та Україною.

Залишити все, щоб стати на захист Батьківщини

— Ми займали позиції саме з урахуванням того, що буде вторгнення. Якщо брати 2014-й — то ми бачили, що рф не була готова до наступу. А ось, коли вони почала навпроти нашої позиції в одному з населених пунктів будувати військові бази, ми розуміли — щойно вони будуть добудовані, поповнені зброєю й боєзапасами, особовим складом, то відлік до широкомасштабного вторгнення буде йти на дні, а то й на години. Вирішили з друзями часу не гаяти й разом із харківською теробороною вивчали мінно-вибухову справу, проходили курси тактичної медицини, опановували загальновійськові дисципліни. Що стосується зброї і навиків володіння нею, то тут у мене абсолютно не було проблем, адже я з дитинства займаюся стрілецькими видами спорту та є кандидатом у майстри спорту зі стрільби та стрільцем міжнародної конфедерації практичної стрільби, — розповідає Вадим.

Тож 24 лютого для чоловіка не стало несподіванкою. Щойно він вивіз сім’ю і родичів із Харкова до Вінниці, вирушив до військкомату. І вже незабаром харківчанин, який керував бізнесом із річним обігом близько 2 млрд гривень, а підприємство якого входило в 100 найбільших платників податків в Україні, взяв до рук зброю, щоб захищати свою землю.

Чи може інженер-будівельник стати артрозвідником? Легко!

З того часу Вадим воює в одній із бригад морської піхоти. Спочатку він потрапив на посаду командира відділення такелажного взводу, але за лічені дні його лідерські якості та навики у володінні стрілецькою зброєю помітили командири. Військового одразу перевели до підрозділу артилерійської розвідки на посаду командира відділення.

— Тут допомогла моя перша вища освіта інженера-будівельника. А також досвід польових робіт на родовищах корисних копалин. Я добре вмію працювати з вимірювальним геодезичним обладнанням, картами, кресленнями та схемами. Легко навчаюсь працювати на будь-яких сучасних комп’ютерних системах. Недарма кажуть, що найкращі артрозвідники — це будівельники. Адже схожість не лише в обладнанні, але й у характері: одні й інші звикли щось будувати, а це процес тривалий, потребує часу, точних розрахунків і матеріалів, — пояснює морпіх.

Сьогодні головне завдання сержанта Мохова — знайти ціль і забезпечити максимальне точне влучання по ній шляхом корегування артвогню. Для того, аби максимально відпрацьовувати свої завдання, Вадим продовжує саморозвиватися і вже встиг навіть отримати європейський сертифікат оператора дронів до 25 кг.

— Артилерійська розвідка — це комплекс заходів і засобів. Є багато способів, якими користуються артрозвідники, щоб виявити ціль. Один із них — аеророзвідка. Як на мене, дуже ефективний спосіб, хоча і обмежений природним чинником. Але в таких випадках ми використовуємо інші, що доповнюють його, — розповідає артрозвідник.

Про маленькі справи у великій місії захисту України

За останні місяці Вадим встиг побачити чимало, і якщо в перші дні широкомасштабного вторгнення його, як менеджера зі стажем, який все життя вибудовував бізнес-процеси, неабияк засмучувала погано налаштована логістика в армії, то згодом він на власні очі бачив позитивні зміни. Щохвилини військо, яке прагнули розтоптати й знищити в лічені дні, стає лише міцнішим і організованішим.

— Пам’ятаю, як мене вразили, ні, не командири чи досвідчені побратими, а звичайні жіночки на складі. За кілька днів вони змогли оформити й одягнути тисячі людей. І все це з таким запалом і самовіддачею. Третя година ночі. А вони стоять і підбирають тобі форму за розміром, уважно стежать, щоб берці були хоч трішки більші, бо треба місце на теплі шкарпетки — холодно на вулиці. Ось так із материнською турботою, втомленими усмішками й теплими словами на удачу вони робили свою маленьку справу у великій місії захисту України. Це справжні героїні нашої війни, — говорить Вадим Мохов.

«Ми не просто все відбудуємо, а зробимо краще, ніж було»

Про плани на майбутнє сержант говорить впевнено, адже ні на мить не сумнівається в перемозі України над військами загарбника. Іншого шляху в нас просто нема: перемога або смерть, бо якщо людина вільна духом, вона ніколи добровільно не одягне кайдани.

— Після перемоги планую створити власний будівельний бізнес, адже незабаром на нас чекає багато роботи — треба буде відбудовувати країну. Я бачив села, де залишився лише фундамент, решта знищено вщент. Але то нічого. Впевнений, ми не просто все відбудуємо, а зробимо набагато краще. Я вже маю декілька цікавих ідей та проєктів. Думаю, що все вдасться, залишилася справа за малим — вибити рашистів із нашої землі, — каже морпіх.