П’ЯТЬ ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ КОМАНДИРА ЩОДО ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ОСОБОВОГО СКЛАДУ.
П’ЯТЬ ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ КОМАНДИРА ЩОДО ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ОСОБОВОГО СКЛАДУ.
27 Nov 2017ID:744Переглядів:1,923
П’ЯТЬ ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ КОМАНДИРА
ЩОДО ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ОСОБОВОГО СКЛАДУ.
Модель простору бойового та оперативного стресу є масштабною і охоплює всі допустимі реакції та наслідки стресу як для військовослужбовців, так і членів їхніх родин. Діяльність безпосереднього керівника є домінуючою для забезпечення швидкого відновлення фізичних і душевних сил. При цьому основного значення набуває запобігання, а допомогу за наслідками травматичних подій можуть надати лише медичні працівники та психологи. Священики працюють у бойових частинах і підрозділах як з метою стимулювання відновлення фізичних і душевних сил у зоні “реагування” військовослужбовців, так і для виявлення й контролю реакцій зон травм і захворювань. Їхня робота передбачає і прийняття доцільних рішень про подальше направлення, навіть незважаючи на те, що військові священики, як правило, не можуть надавати спеціалізованого лікування стресових травм чи захворювань. Кожен військовослужбовець та члени його родини несуть відповідальність за підтримку свого психологічного здоров’я в межах простору стресу, включаючи побудову власної моделі відновлення фізичних і душевних сил, управління власними реакціями на стрес та виявлення і отримання допомоги при стресових травмах і захворюваннях, якщо це потрібно.
Навіть попри те, що простір стресу потребує участі та професіоналізму кількох груп зацікавлених осіб, загальні заходи з охорони психічного здоров’я залишаються основною відповідальністю командирів. Безпосередні командири та їхні підлеглі безпосередні командири підрозділів несуть відповідальність за координування заходів із збереження психічного здоров’я у межах простору стресу для збереження бойової спроможності й тривалого здоров’я, добробуту військовослужбовців та їхніх родин. В Корпусі морської піхоти та ВМС США ідентифікували п’ять основних функцій керівників із охорони психічного здоров’я у межах простору бойового (службового) стресу: 1) підтримка, 2) ослаблення, 3) виявлення, 4) лікування 5) реінтеграція.
Ці п’ять основних керівних функцій визначені нижче як контекст, у якому застосовується модель простору стресу.
Підтримка військовослужбовців.
Формування стійкості підрозділів, військовослужбовців і обов’язково членів їхніх родин – це основне завдання командирів у межах охорони психологічного здоров’я. Військовослужбовці приступають до виконання службових обов’язків із певним набором попередньо наявних у них сильних і слабких сторін залежно від генетики, попереднього життєвого досвіду, способу життя, сімейної підтримки та ряду інших чинників, що можуть бути досить стійкими. Однак століття досвіду військових конфліктів, а також ряд наукових досліджень продемонстрували, що командири військових підрозділів можуть багато зробити для підвищення стійкості військовослужбовців і членів їхніх родин. Заходи, доступні командирам для посилення їхнього особового складу, класифікують за трьома категоріями:
1) Підготовка;
2) Згуртованість бойового підрозділу;
3) Лідерство.
Підготовка.
Сувора, реалістична підготовка виховує фізичні та душевні сили й витривалість, підвищує впевненість військовослужбовців у своїй здатності, як особистостей і членів підрозділів, упоратися з поставленими завданнями, а також готує їх до майбутніх стресових чинників. Яким саме чином попередня підготовка підвищує стійкість, остаточно не зрозуміло, але нові дані свідчать про те, що витривалість унаслідок пережитого стресу має як фізіологічний, так і біологічний компоненти. Підготовлені військовослужбовці мають менший пульс і вищі рівні пептидів у мозку, що є ключовим для збереження спокою в умовах сильного стресу. Крім того, такі військовослужбовці вирішують знайомі їм завдання з більшою впевненістю та меншою втратою психологічної концентрації, пов’язаною з тривогою або розщепленням особистості. Одним із важливих завдань керівників підрозділів є проведення підготовки, що була б достатньо жорсткою та реалістичною для виховання стійкості, однак не такою жорсткою, щоб спричинити психологічні травми під час тренування.
Згуртованість бойового підрозділу.
Згуртованість бойового підрозділу, що широко визначають як взаємну довіру та підтримку в соціальній групі, розвивається шляхом спільних випробувань у групі зі стабільним складом. Двостороння комунікація як у горизонтальній площині серед військовослужбовців, так і в вертикальній площині між командирами та підлеглими, є важливою для згуртованості бойового підрозділу. Ретельно злагоджена командна робота — це добре відомий результат згуртованості підрозділу. Менше відомо те, яким чином участь у згуртованому підрозділі підвищує моральну стійкість членів підрозділу під дією шкідливого впливу стресу. Однак, імовірно, це відбувається за рахунок того, що згуртованість бойового підрозділу має як біологічні, так і психологічні аспекти. Психіатр Джонатан Шей (Jonathan Shay) неодноразово зазначав, що «людський мозок кодує соціальне визнання, підтримку та прив’язаність як фізичну безпеку». Більшість керівників знають, як побудувати згуртовані підрозділи за наявності достатнього часу та стабільності підрозділу. Але поширеною трудністю є підтримка згуртованості бойового підрозділу за умови заміни особового складу та його переходу з підрозділу в підрозділ, зокрема і втрати в особовому складі та поповнення втрат у бою. Звісно ж, політика ротації підрозділів, що тепер практикується серед воюючих армій, є більш сприятливою для згуртованості, аніж індивідуальна заміна, як це було поширено раніше. Однак деякі військовослужбовці, що призначені для підсилення (заміни), з більшою вірогідністю можуть не отримати переваг цього важливого компоненту психологічної стійкості.
Іншим завданням керівників підрозділу є формування взаємної довіри та взаємної підтримки серед сімей військовослужбовців: вони – не менш важлива частина підрозділу, аніж військовослужбовці кадрових військ у згуртованих підрозділах, однак часто мають набагато менші можливості розвивати соціальну згуртованість з іншими родинами.
Лідерство.
Лідерство – поняття комплексне та багатостороннє. Це ключовий чинник для підтримки військовослужбовців та їхніх сімей. Військовослужбовцям надають підтримку командири, які навчають, надихають, допомагають їм сконцентруватися на виконанні завдання, вселяють довіру і надають модель етичної й моральної поведінки. Ще одним важливим способом, яким керівники стимулюють витривалість військовослужбовців, є надання джерела мужності та хоробрості, до якого військовослужбовці можуть звертатися у важкі моменти. Вплив, що командири мають на своїх підлеглих, є інструментом, який діє у двосторонньому напрямку. Адже керівники, які самі перебувають в стресі, можуть завдати шкоди підлеглим підрозділам, якщо не провести ефективне лікування стресу в самих командирів.
Послаблення дії стресових чинників
Оскільки жоден військовослужбовець, яким би витривалим і добре підготовленим він не був, не має імунітету до стресу, запобігання стресовим травмам і захворюванням передбачає безперервне послаблення дії стресових чинників, що впливають на індивідів та підрозділи. Оптимальне послаблення стресу передбачає балансування конкуруючих пріоритетів.
З одного боку – умисне піддавання військовослужбовців дії стресу для їхніх підготовки та загартування, а також для виконання поставлених завдань у зоні бойових дій.
З іншого боку – потреба зниження або усунення чинників стресу, що не є ключовим для підготовки або виконання завдань, а також відновлення біологічних, психологічних, соціальних і духовних сил, вичерпаних під дією стресу. Запас ресурсів витривалості кожної людини можна порівняти з дірявим відром, із якого постійно витікає вміст під дією стресу. Щоб не допустити повного спустошення, його слід постійно поповнювати здоровим сном, відпочинком та іншими чином. Послаблення дії стресу — це профілактичний захід, спрямований на утримування військовослужбовців в зоні “готовності” в умовах виконання завдань, а також повернення їх до зони “готовності” після реакцій на навантаження зони “реагування”.
Деякі з тактик, що можуть використовуватися керівниками підрозділів для ослаблення дії стресу, такі: – забезпечення та контроль достатнього сну – 7 годин на добу для більшості людей; – забезпечення належної фізичної форми та відпочинку; – підтримка духовної форми та релігійної причетності; – встановлення етичних стандартів і «правил війни»; – ротація військ у тил для відпочинку та відновлення сил, за можливості; – ротація індивідуальних завдань для зменшення нудьги та недбалості; – захист військовослужбовців від споглядання сцен насилля, за можливості; – очікування та попередження надмірного самокатування (вини або сорому); – використання розгляду та аналізу результатів виконання завдавань для надання цінності жертвам і втратам.
Виявлення стресових реакцій, травм і захворювань
Навіть найкращі заходи з охорони психічного здоров’я не можуть усунути всіх проблем, пов’язаних зі стресом, які здатні впливати на професійне функціонування чи стан здоров’я. Таким чином, ефективна охорона психічного здоров’я передбачає безперервний моніторинг чинників стресу та наслідків стресу. Безпосередні командири мають знати всіх підлеглих підрозділах особисто, а також особливі сильні та слабкі сторони своїх військовослужбовців, характер завдань, поставлених перед ними як у підрозділі, так і благополуччя в родинному житті.
Командири мусять знати, коли склад підрозділу та їхні безпосередні командири втрачають впевненість у собі, а саме: в підрозділі послаблюється згуртованість; наслідки втрат; зміни керівництва чи важкі завдання поставлені підрозділу. Найголовніше, що кожен командир має знати, в якій зоні стресу кожного моменту та кожного дня перебуває той чи інший член підрозділу. Від військовослужбовців не можна очікувати, що вони самі розпізнають у себе реакцію на стрес, травму та захворювання, особливо в зоні бойових дій. Зовнішня концентрація уваги та заперечення дискомфорту, що потрібні для успішного виконання завдань, також ускладнює процес розпізнання стресової проблеми індивідом. Стигма (негативна асоціація людини з чим-небудь ганебним) також може стати неподоланим бар’єром на шляху до визнання наявності стресу перед іншими. Таким чином, найкращим і найнадійнішим методом є забезпечення того, щоб кожен, хто потребує допомоги, первинно отримував її від безпосереднього командира, у т.ч. із метою постійного контролю своїх підлеглих, а також організації взаємної підтримки між підлеглими. Для спрощення цієї критично важливої оцінки зони стресу розроблена схема прийняття рішення щодо бойового та оперативного стресу.
Вона складається всього з чотирьох питань.
Перше питання – чи спостерігаються ознаки дистресу або втрати функції. У моделі простору та схемі прийняття рішення поріг виявлення реакцій зони “травми” навмисне встановлюється низьким. Іншими словами, щоб оцінити явище як “дистрес” чи «втрату функції», суб’єктивні відчуття занепокоєння чи очевидні лінії поведінки, що заважають оптимальному функціонуванню, мають бути незначними, лише злегка помітними. Завдання – безперервно розпізнавати реакції стресу зони “травми” на ранніх етапах, щоб керівники, військові психологи, священики і медичний персонал могли розпізнавати та лікувати їх до того, як такі реакції почнуть прогресувати до травм що межують з захворюванням. Це не означає, що військовослужбовці в зоні “травми” не можуть зазнавати більшого тиску. Для них лише може знадобитися повторне оцінювання та, щонайменше, послаблення дії стресових чинників, щойно це стане можливим з точки зору оперативних вимог. Якщо не спостерігаються ані дистрес, ані втрата функції, вважається, що індивід перебуває в зоні “готовності”. У такому випадку жодних додаткових заходів, окрім подальшого моніторингу стресу, не потребується. Якщо присутній або дистрес, або втрата функції, індивід, якнайменше, перебуває в зоні «травми». Тоді постає питання, наскільки важким є його дистрес чи втрата функції. Визначення ступеня тяжкості дистресу або втрати функції — одне з найскладніших завдань для прийняття рішення, до того ж, найважливіше для подальшого використання військовослужбовця. За визначенням, реакція на стрес, що передбачає сильний стрес або втрату функції, належить, як мінімум, до межи травми чи захворювання. Ці наслідки стресу, що здатні суттєво вплинути на ефективність професійної діяльності, можуть бути стійкими, залишити психологічний чи емоційний «рубець» і підвищити ризик тривалих психічних проблем.
Через професійно-функціональні ризики, пов’язані з перебуванням військовослужбовців зонах травми чи захворювання, важливо, щоб керівники підрозділів швидко і послідовно ідентифікували військовослужбовців із тяжким стресом або втратою функції, та переміщували їх до цих двох зон. Стресові травми та захворювання потенційно можуть бути усунені шляхом надання допомоги та лікування, причому за кожним випадком слід вести ретельний моніторинг для забезпечення одужання. Якщо наявні тяжкий дистрес чи втрата функції, відповідь на питання «чи зберігаються ці тяжкі симптоми стресу достатньо довго для того, щоб задовольняти критерії діагностування клінічного психічного розладу» не є основним завданням командира підрозділу. Як правило, в цьому йому допомагають клінічний медичний персонал і психологи. Однак роль командира, військовослужбовець якого перебуває в зоні хвороби, дуже важлива, оскільки він приймає ряд важливих рішень, включаючи визначення придатності військовослужбовця до участі в розгортанні бойових дій і як скоро такий солдат зможе (та чи взагалі зможе) повернутися до повноцінного виконання обов’язків опісля отриманого лікування.
Лікування стресових травм і захворювань
Як і у випадку фізичних травм і захворювань, доступним є широкий асортимент інструментів для лікування стресових травм і захворювань, зокрема:
1) самопоміч або поміч товаришів;
2) підтримка та додаткова допомога від товариша, командира, військового священика чи члена родини та психолога;
3) спеціалізоване психологічне чи медичне лікування.
Хоча деякі з цих методів лікування можуть надаватися лише спеціально підготовленим персоналом із медичної або психологічної допомоги, інші форми потребують незначної спеціальної підготовки та можуть надаватися безпосередніми командирами, товаришами по службі або чоловіком/дружиною. Для решти ключових функцій, потрібних для регулювання простору бойового та оперативного стресу, основний обов’язок забезпечення надання належного рівня допомоги для військовослужбовців із травмами зони важкої травми або захворюваннями виконують бойові командири.
Перша допомога при бойовому та оперативному стресі.
Основні принципи надання негайної доклінічної допомоги при стресових травмах, як і при фізичних травмах, засновані на простій ієрархії трьох пріоритетів:
1) підтримка життя,
2) мінімізація подальшого ураження
3) ухвалення рішення про те, чи потрібна додаткова допомога.
Що стосується першої медичної допомоги, підтримка життя здійснюється основними методами забезпечення життєдіяльності, відпочинку та інших базових захисних заходів:
Перевірка: безперервна оцінка дистресу чи змін функцій, що свідчить про можливу стресову травму та потребу в додатковому втручанні; повторна оцінка після кожного втручання; подальша оцінка відстрочених чи стійких проблем. Координування: безперервне інформування осіб, які потребують відомостей, таких як керівники чи члени родин, про виявлені проблеми, пов’язані зі стресом; додаткова допомога від інших осіб, як вказано вище, та забезпечення отримання такої допомоги.
Прикриття: гарантування безпеки військовослужбовців, які зазнали гострого дистресу чи змін функціонування, і безпеки інших осіб до повернення нормального функціонування.
Заспокоєння: зниження інтенсивності фізіологічного збудження та потенційно деструктивних емоцій, таких як страх чи злість; тренування глибокого діафрагмального дихання, психологічне розвантаження та інші методи релаксації.
Зв’язок: забезпечення підтримки військовослужбовців після виникнення стресової реакції, травми або захворювання; відновлення нормального спілкування в підрозділі або в сім’ї, як чинника захисту та загоєння; співчутливе вислуховування та підтримка.
Компетенція: відновлення сил та ефективної діяльності в усіх сферах функціонування, включаючи професійне, сімейне та інше соціальне функціонування; повернення до виконання обов’язків (за можливості).
Упевненість: відновлення самооцінки та довіри до інших у підрозділі й у родині після отримання стресової реакції, травми чи захворювання; повернення надії.
Незалежно від того, хто надає остаточну клінічну допомогу, основна роль командирів військових частин частини та їхніх підлеглих безпосередніх командирів у цьому сегменті простору лікування полягає в тому, щоб забезпечити надання лікування усім військовослужбовцям, які цього потребують. Також вони мають усунути бар’єри на шляху до надання допомоги, такі як стигма та безперервна підготовка або обов’язки щодо часу виконання операцій. Військовослужбовці, які раніше отримали стресову травму або захворювання, повинні одержувати остаточну клінічну допомогу, що прискорить їхнє одужання. Командири військових частин несуть велику відповідальність за зниження стигми, пов’язаної з отриманням психологічної допомоги, оскільки їхній вплив на установки та лінії поведінки перебуває в основі стигми.
Реінтеграція військовослужбовців, які постраждали від стресу.
Як уже зазначалося вище, нормальний перебіг стресового ураження, як і фізичної травми, передбачає його поступову нівеляцію. Більшість таких травм минає украй повільно. Аналогічним чином, нормальний перебіг стресового захворювання, особливо за належного лікування, передбачає суттєве поліпшення з часом, імовірно, навіть ремісію. Таким чином, командири військових частини стикаються з одним із вирішальних завдань у їхньому керуванні військовослужбовцями, які відбувають лікування внаслідок стресових травм або захворювань. Це – безперервний моніторинг їхньої придатності до виконання службових обов’язків, включаючи діяльність у зоні бойових дій, а також повернення до виконання службових обов’язків опісля одужання. І це є основним завданням реінтеграції. Щоб ефективно реінтегрувати осіб, які зазнали стресу, в їхніх підрозділах слід постійно контролювати стигму. Упевненість у таких особах і в самих собі, і з боку їхніх товаришів і безпосередніх командирах слід відновлювати. Подібний процес може тривати місяці до отримання успішних результатів. Відновлення після стресової травми чи захворювання також може тривати декілька місяців. У випадках, якщо значне одужання і повне повернення до виконання службових обов’язків не передбачається, завдання командирів військових частин полягає в тому, щоб допомогти військовослужбовцям у їхньому переході до цивільного життя і ініціювання отримання допомоги в цивільних структкрах.
За матеріалами: “Охорона психічного здоров’я в умовах війни”, пер. з англ. Тетяна Семигіна, Ірина Павленко, Євгенія Овсяннікова [та ін.]. К. : Наш формат, 2017. — 1068 с.
