Психологічні етапи підготовки психіки військовослужбовців:

На першому етапі проводиться так звана «психотерапія». Під час навчання створюються умови, що викликають в особового складу такі ж негативні стани, як і в бойовій обстановці. Молодий матрос в умовах бойової роботи, втрачає впевненість в своїх силах, впадає в апатію, у нього з’являється почуття страху і т.д. Військовослужбовець  може відмовляється від їжі, забуває про виконання своїх обов’язків, може здійснювати дисциплінарні проступки, має схильність до спроб ухилитися від служби на кораблі. Пропонується, що в таких умовах командири підрозділів і частин, що займаються навчанням особового складу повинні всіма наявними в їх розпорядженні засобами подавляти ці непотрібні для реакції підлеглих, виховувати в них навички керування своєю поведінкою.

Всіляко насаджається думка про істотну неповноцінність тих матросів, у яких найбільш різко виявляються негативні психологічні і фізичні якості. В результаті ці військовослужбовці намагаються всіляко придушити в собі страх і боязливість, сховати їх. За допомогою   подібної «терапії» у рамках початкової підготовки  вдається виховувати у військовослужбовців навички керування своїм реакціями, тим самим готувати їх до більш складних вправ.

На другому етапі вже в ході фахового навчання особового складу, здійснюється цілий ряд заходів щодо так званого «психологічного стимулювання». Суть його складається в тому, щоб привчити військовослужбовців до швидкого реагування на команди офіцерів, гарантованого виконання своїх фахових обов’язків. У процесі планових тренувань по бойовій підготовці командири підрозділів направляють на підлеглих серію гострих фізичних і психологічних подразників (великий об’єм інформації, стислі терміни, отримання декількох наказів одночасно для виконання яких потрібно самостійно визначати чергу їх виконання, вихід з ладу техніки, «помилкові» вихідні данні, зменшення кількості бойових обслуг), що викликають у них шоковий стан. Він виражається в  пригніченості  психіки і нерідко веде до позамежного гальмування, викликаючи абсолютну пасивність. Воля військовослужбовців оказується зломленою, і вони в повному розумінні слова втрачають силу що-небудь робити. Офіцери в цих умовах повинні приходити на допомогу особовому складу, роз’яснювати бажані алгоритми дій, приводити його психіку в нормальний стан, доводити її до того рівня, коли корабельні спеціалісти сприймають свого командира як людину, що допомагає їм перебороти труднощі бойової обстановки.

На третьому етапі в особового складу формуються  необхідні морально-бойові якості: впевненість у своїх діях за спеціальністю, сприйняття корабля як особистої фортеці, спроможність переборювати великі психологічні навантаження, обов’язковість взаємодопомоги, засвоєння знань та умінь за суміжними спеціальностями, бойова активність, бажання передачі досвіду експлуатації озброєння та техніки товаришам по службі.